Відпочинок для душі

6 серпня з Божого благословення керуючого Мукачівською єпархією, Блаженнішого  Феодора, митрополита Мукачівського та Ужгородського Феодора віряни Свято-Миколаїївського храму смт.Чинадієво з отцем Георгієм відвідали святі місця Тернопільської та Рівненської областей.

5 серпня в Свято-Успенській Почаївській Лаврі молитовно тисячі людей вшановували чудотворну ікону Божої Матері «Почаївська», тому наша поїздка була присвячена цій великій події. Було дуже приємно прикластись до цієї величної святині, поцілувати стопу Божої Матері, напитись свяченої води.

Історична довідка. Чудотворний образ Богородиці «Почаївська», що зберігається у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, Церква вшановує 5 серпня.

1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь. У подяку за гостинність, яку надала йому в своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.

Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.

Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби…За молитвами біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, закликала ченців. Ними був відслужений молебень, святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.

Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква в честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївською.

Уже за багаторічною традицією, до дня вшанування ікони відбуваються Хресні ходи до Почаївської Лаври.

Приємним було відвідування Божої літургії в Троїцькому собору Лаври. Інтер'єр Троїцького храму виконаний в традиціях давньоруського зодчества. Перебуваючи в цьому храмі, у нас склалося враження, ніби ми здійснили подорож в давню епоху.

Будівля Почаївської святині має форму куба, який завершується золотим куполом. Із західного боку побудована башточка для проходу на хори. З півдня, заходу і півночі розташовані входи у внутрішній зал собору. З південного боку знаходиться образ Спаса Нерукотворного, якому вони схилилися святі князі, з півночі - мозаїка Новозавітній Трійці з Голгофою в центрі, а західний вхід прикрашений образом Почаївської Божої Матері. Всередині храму маленькі вузькі вікна пропускають світло в середину залу, де розташований купол. Звідти видно настінний живопис, виконаний спеціальними фарбами, які створюють ефект мозаїчної обробки.

Наступним етапом було відвідування підземної скельної церкви св. Іова Почаївського, де зберігаються мощі преподобного Іова та преподобного Амфілохія, до яких ми приклалися

Чимало емоцій усі отримали від відвідування Почаївського Свято-Духівського монастиря-скиту. Тут знаходяться чудотворні ікони: Божої Матері Казанської, Іверської, мощі Преподобного Мефодія,  хрест-вериги Микити Столініка, який ми приміряли й на себе.

ІСТОРІЯ Свято-Духівського скиту йде у сиві століття, коли тут здійснював свої подвиги преподобний Мефодій. На одній з Почаївських гір, пізньої осені 1197 Мефодій спорудив маленьку капличку. А 1219 року на вершині тієї гори був закладений монастир з храмом Преображення Господнього. Монастир відрізнявся строгістю чернече життя; настоятель обителі Мефодій був для братії прикладом у молитві та праці.

Слава святій обителі, овіяній чудесами Богородиці, росла та ширилася, а сам монастир стає центром духовної просвіти на Західній Русі. Тут була заснована богословська школа, а дещо пізніше і друкарня. Стіни каплички і монастирського храму були літописними сторінками обителі .Її насельники записували тут всі важливі події монастирського життя. Накреслено було і про тих лихах, які не минули і монастир: два рази він піддавався руйнівним нападів, три рази лютувала морова виразка - втретє настільки жорстоко, що померли майже всі ченці. У живих залишилося тільки п'ять ченців.

Усі ці біди обрушилися на монастир в кінці ХVІ - на початку ХVII століть. Ченці переселяються до своїх побратимів на сусідню західну гору, де Матір Божа залишила слід своєї правої стопи, що виділяє цілющу воду, і де творилися чудеса від Її ікони. З переселенням братії в Почаївський монастир втрачається історія обителі преподобного Мефодія.

Щоб відновити древній монастир з запустіння, Почаївська Лавра в 1901 році заклала на місці древньої обителі теперішній скит в ім'я Святого Духа. Прочани піднімаються на скит-гору, зарослу тінистими лісовими деревами і старим садом, по насипаної дорозі, оточеній, як правоохоронцями, деревами-велетнями, безмовними свідками всієї минулої історії скиту. В стороні від дороги видно ставки. Десь тут, як свідчить переказ, було джерело чистої води. Піднялися на гору прочан зустрічає вратарная церква Онуфрія Великого. На просторій, рівній майданчику стоїть струнка кам'яна Свято-Духівська церква, своєї архітекурой нагадує древньої.

Зліва від неї келії для братії, а за нею - церква в ім'я Всіх Святих і будиночок намісника скиту. Внизу під Свято-Духівському розташована зимова церква в ім'я преподобного Серафима Саровського.

За часів атеїстичних гонінь скит був закритий. Монахів переселили в Лавру, господарство монастиря розорили, храми осквернили. Все, що являло якусь цінність, забрали тоді в місцевий музей атеїзму. Майже три десятиліття панували безбожники на скит-горі, і тільки в 1990 році відновилися богослужіння, розпочалася духовна і господарське життя монастиря.

На перехрестях земного й небесного, вічного й історично безповоротного опинилося маленьке селище Онишківці. В його святинях закарбована історія нашого роду, трагізм існування грішного людства й бездна милосердя Божого. Милість Божа проявляться несподівано, але очікувано, як відповідь на молитву, як ліки на язви гріховні й тілесні, як втіха для окремої людини і для цілого народу. Тому завершальним етапом нашого поломництва  була  поїздка до джерела праведної Анни, де знаходиться чудотворна ікона св.Анни. Усі занурилися  в цілющому джерело з надією знайти зцілення як тілесне так і духовне. бо історичне й особисте, духовно глибоке і по широті душевній просте переплітається і знаходить своє місце в молитвах Божої Матері до Сина свого. Тут все розумно і послідовно, все говорить про покаяння і смирення, про Промисел Божий, котрий веде людину до спасіння.

Щиро дякуємо організаторам та спонсору поїздки – В.Гольчі, в якій душа відпочила в молитовній тиші, насолодилась прекрасною архітектурою та чарівними краєвидами.

ФОТО