ВІТАЮ ВАС!

Мої щирі вітання всім у блозі заступника директора з виховної роботи, учителя української мови та літератури Чинадіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Мукачівського району Закарпатської області

вівторок, 1 березня 2016 р.

Тарас Шевченко

ШЕВЧЕНКО І КІНО

ШЕВЧЕНКО І КІНО
Тарас Шевченко є однією з найбільш авторитетних, а отже, і найбільш містифікованих постатей в історії української культури. Здавалося б, геніальний поет і недооцінений за талантом художник заслуговує на переосмислення й критичну рецепцію бодай через 200 років після свого народження. Проте одновимірні, канонізовані образи Шевченка-борця й Шевченка-Кобзаря досі кочують з радянської історіографії, історії літератури й системи освіти у незалежні українські аналоги. Зміщується лише акцент: з «борця із царизмом» на «борця за національне визволення».
«Тарас Шевченко»
Одеська кінофабрика ВУФКУ, 1926
Режисер Петро Чардинін
У ролях: Амвросій Бучма, Василь Людвінський, Іван Худолеєв, Микола Панов, Матвій Ляров, Іван Замичковський, Юрій Шумський
Перший український байопік і перший фільм про життя Шевченка, фільм, що визначав канони візуальної репрезентації біографії поета до виходу однойменного фільму Ігоря Савченка у 1951 році. На момент створення був однією з найкоштовніших постановок в українському радянському кіно: уперше для підготовки до зйомок були залучені спеціалісти з історії, етнографії, літературознавства тощо. Художнє оформлення фільму створив видатний художник-модерніст, академік Василь Кричевський, фільм консультував Сергій Єфремов, а роль Тараса Шевченка у картині блискуче виконав Амвросій Бучма. Цікаво, що перша третина фільму, «Маленький Тарас», на створення якого значною мірою вплинула дружина Чардиніна, засновниця жанру радянського дитячого кіно Маргарита Чардиніна-Барська, існувала як окремий дитячий фільм.
Попри статус найбільшого українського досягнення режисера Петра Чардиніна, критики зустріли «Тараса Шевченка» неоднозначно. Картині закидали відсутність твердого кістяка, а то й «сценарію», замість якого Чардинін начебто вів лише датований перелік подій з життя Шевченка, між якими не було причинно-наслідкового зв’язку. Кінознавці 1920-х не змогли оцінити таких рідкісних на тому етапі розвитку кіно прийомів як спогади й цитування рядків з творів Шевченка, що були композиційно використані як сполучна ланка між епізодами. Втім, складений із кількох новел, що ілюструють життя Шевченка-юнака, солдата, поета, «Тарас Шевченко» з тріумфом демонструвався в Україні й закордоном та став найуспішнішим кінопроектом України в 1926 році.
«Тарас Шевченко»
Кіностудія ім. Довженка, 1951
Режисери: Ігор Савченко, Олександр Алов, Володимир Наумов
Автор сценарію: Ігор Савченко
Оператори: Аркадій Кольцатий, Данило Демуцький, Іван Шеккер
Композитор: Борис Лятошинський
Художник: Микола Рєзник
У ролях: Сергій Бондарчук, Іван Переверзєв, Євген Самолов, Гнат Юра, Лаврентій Масоха, Макр Бернес, Наталія Ужвій, Микола Тимофєєв, Володимир Честноков
Одна з перших повоєнних стрічок, ключовий фільм в усталенні кінообразу Тараса Шевченка. За життя Сталіна зняти біографію канонізованого поета довірили Ігореві Савченку, лауреатові на той час уже двох Сталінських премій. Першу з них він отримав за історичний кінофільм про іншого ключового персонажа української культури – Богдана Хмельницького. Фільм Савченка доволі традиційний; з біографії Шевченка, роль якого виконав оскароносний Сергій Бондарчук, режисер обрав давно повторювані сюжетні й драматичні повороти. Утім, зараз важко сказати, скільки в цьому було авторської інтенції: режисер раптово помер у грудні 1950 року, так і не закінчивши стрічки. Незавершену режисерську версію показали Сталіну, який, за своїм звичаєм, висловив дванадцять зауважень до фільму. Ніхто не ризикнув сказати Сталіну, що режисер помер, тому кінематографічні авторитети М. Ромм та І. Пир’єв запропонували завершити картину учням та асистентам Савченка, Олександрові Алову і Володимиру Наумову. Їм довелося врахувати всі зауваження Сталіна, характер яких гарно ілюструє такий приклад: вождь вимагав зрівняти за віком Чернишевського, зображеного юнаком, і вже старого Тараса. «Не женіться за маленькою правдою, – мотивував своє рішення Сталін. – Потрібна велика історична правда». За деякими даними, менш заідеологізована (оригінальна незавершена) режисерська версія фільму збереглася і знаходиться в російському Держфільмофонді.
«Наймичка»
Кіностудія ім. Довженка, 1963
Режисери: Ірина Молостова, Василь Лапокниш
Автори сценарію: Ірина Молостова, Михайло Ткач
Оператор: Сергій Лисецький
Композитор: Всеволод Рибальченко
Художники: Микола Рєзник, Михайло Полунін
У ролях: Віра Донська-Присяжнюк (співає Лілія Лобанова), Лариса Руденко, Борис Гмиря, Андрій Подубинський (співає Володимир Тимохін), Марія Форманюк (співає Єлизавета Чавдар), Олександр Мовчан, Вітольд Янпавліс
Музичний фільм за мотивами опери Михайла Вериківського «Наймичка», в основу якої лягла однойменна поема Тараса Шевченка. Протофеміністична «Наймичка» належить до найбільш душевних поем Шевченка. У цій поемі поет розвиває тему, до якої він постійно повертався у поезії і живописі. Це – дискримінація жінки в традиційному сільському суспільстві, що стає найбільш видимою при зіткненні з чужорідними йому елементами. За сюжетом і поеми, і фільму, молода дівчина Ганна, обдурена заїжджим уланом, підкидає свого позашлюбного сина до чужої бездітної сім'ї. Щоб мати змогу бачитися з дитиною, вона через деякий час влаштовується в цю родину наймичкою.
Крім блискучого акторського складу (Віра Донська-Присяжнюк отримала приз за найкраще виконання жіночої ролі на I Всесоюзному кінофестивалі в Ленінграді, 1964), у популярному фільмі-опері взяли участь провідні музичні колективи Української РСР: Державний симфонічний оркестр УРСР (диригент С. Турчак) та хор Державного академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка.
«Сон»
Кіностудія ім. Довженка, 1964
Режисер: Володимир Денисенко
Автори сценарію: Дмитро Павличко, Володимир Денисенко
Оператор: Михайло Чорний
Композитор: Олександр Білаш
Художники: Микола Рєзник
У ролях: Іван Миколайчук, Юра Леонтьєв, Дмитро Мілютенко, Наталія Наум, Костянтин Степанков, Раїса Недашківська.
3 листопада 1964 року в Києві відбулася прем’єра нового фільму про Тараса Шевченка «Сон», де у ролі поета дебютувала майбутня ікона української кінематографії – Іван Миколайчук. Режисер Володимир Денисенко не дарма обрав за наративну рамку сатиричну поему «Сон» («У всякого своя доля»), написану Шевченком у 1844 році протягом так званого періоду «Трьох літ». Твір цей став справжнім маніфестом антицаризму, репрезентуючи російський царат як нещадний та абсурдний авторитарний режим. 
«Дві долі»
Кіностудія «Кінематографіст» на замовлення Державної служби кінематографії, 2007
Режисер: Борис Квашньов
Автор сценарію: Світлана Степаненко
Оператор: Едуард Тимлін
Текст читає: Ігор Волков
Науково-пізнавальний фільм про мангишлацький період життя Тараса Шевченка та про його зв’язок із біографією казахського вчителя Есбола Умірбаєва. Після другого арешту Шевченка у квітні 1850 року і наступного піврічного ув'язнення, його перевели до Новопетровського берегового форту, на півострів Мангишлак у Казахстані. Дослідженню цього сумного періоду життя Шевченка українці багато в чому завдячують Есболу Умірбаєву, який створив на Мангишлаку музей художника й поета у Форті Шевченка. .

Тарас Шевченко
Рік: 1984
Країна: СPCP

Документальний фільм про життя і творчість українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Вірші поета, фрагменти автобіографії та щоденника читають С.Бондарчук та Р.Суховерко. У передачі використані малюнки та офорти поета. Головна редакція літературно-драматичних програм ЦТ, СРСР. Мова російська.
Тарас Шевченко. Заповіт
Рік: 1992 
Країна: УPCP

Навчально-художньо-просвітницький кіносеріал (9 серій) кіностудії ім. О.Довженка, який розповідає про життя і творчість Великого Кобзаря - Тараса Шевченка. Вперше на екрані детальна бiографiя життя i творчостi Тараса Шевченка, без фальсифікацій, у повному висвiтленнi. При створенні серіалу використано документальні матеріали, кадри кінокласики та ігрові епізоди. 
Великі Українці. Тарас Шевченко
Рік: 2008 

Країна: Україна
Історичний, біографічний, документальний фільм із серіалу телеканалу Інтер. Автори намагалися не говорити про те, що й так відомо, – про талант Тараса Григоровича, про його нелегку долю кріпака. Вони акцентували на людських якостях Шевченка, розповідаючи про нього як про живу людину, яка мала як сильні сторони, так і слабості. 


Художник Тарас Шевченко
Рік:2006
Країна: Україна

З циклу культурологiчних програм "Автограф" телекомпанiї ГЛАС. Цей фільм – про долю великого митця, Тараса Шевченка, звичайну людину та надзвичайного художника. Він постійно шукав грань між реальним, буденним життям та ілюзіями. Проте ці дві людські сутності так і не вжилися під одним дахом.
Обличчя купюри. Тарас Шевченко
Рік: 2008
Країна: Україна

Фільм про Тараса Шевченка з циклу фільмів телеканалу ТОНІС "Обличчя купюри" про видатних українців, чиї портрети зображені на грошових знаках України.
Мій Шевченко (4 серії)
Рік: 2001
Країна: Україна

Фільм є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього. Протягом чотирисерійного документального фільму його творці ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився Тарас, до Чернечої гори біля Канева, де він похований. Автори шукають в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подають це по-новому. 
Тарас Шевченко. Надії 
Тарас Шевченко. Спадщина
Рік: 1995
Країна: Україна

Два фільми про Т.Шевченка.
Доля не жаліла для нього випробувань і мук. Ганебнішої кари, без права писати і малювати, ніж роки заслання до окремого Оренбурзького корпусу солдатом, не можна й вигадати. Одначе "солдатчина" все ж не згубила Тарасової віри в Бога і людей.



«Шевченко. Спадщина»
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка, 1994
Режисер: Леоднід Анічкін
Автор тексту: В. Майкут
Оператор: Анатолій Солопай
Текст читає: Богдан Ступка
Фільм, в основу якого в буквальному й переносному сенсі покладено колекцію Державного музею Т.Г. Шевченка. Коротка документальна стрічка розповідає одразу дві історії: драматична біографія Шевченка переплітається в ній із історією формування багатої колекції особистої спадщини Шевченка, яка після тривалих перепетій лягла в основу фондів Музею Шевченка. 
«Шевченко. Надії»
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка, 1995
Автор і режисер: Леоднід Анічкін
Оператор: Анатолій Солопай
Текст читає: Олександр Задніпровський
Документальна біографічна стрічка про пізній період життя Шевченка, ві
д примусового призначення в Оренбурзький солдатський корпус і до самої смерті. Окрім сюжетної лінії надії, яка протягом 10 років лишалася єдиним прихистком Шевченка – надії на звільнення від муштри, на повернення в Україну, на право жити людським життям – у фільмі прочитується ще одна історія, історія інтернаціоналізму людини, канонізованої у якості національного пророка. 
Злива (фільм)

Жанр драма, історичний фільм
Режисер Іван Кавалерідзе
Сценарист Іван Кавалерідзе
У головних ролях
Іван Мар'яненко,
Степан Шкурат
Северин Паньківський
Марія Малиш-Федорець

Оператор
Микола Топчій
Олексій Калюжний
Композитор
Павло Толстяков
Кінокомпанія ВУФКУ (Одеса)
«Зли́ва» (оригінальна назва «Офо́рти до істо́рії Гайдама́ччини») — український німий історичний фільм-драма Івана Кавалерідзе 1929 року випуску за мотивами поеми Гайдамаки Тараса Шевченка. У фільмі Кавалерідзе розробив унікальну зображальну систему — синтез скульптури та кінематографії, формотворчим елементом якої було світло. Прем'єра фільму відбулася 18 квітня 1929 року в Москві і, відповідно, 13 червня 1929 року його побачив Київ. З нез'ясованих причин — фільм, з роками, так й не вдалося зберегти.
«Коліївщина»
Сюжет фільму
Це була перша інтерпретація Іваном Кавалерідзе поеми Гайдамаки Тараса Шевченка. В фільмі яскраво змальовані сторінки історії українського народу: часи Гайдамаччини — селянське повстання в кінці XVIII століття під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти.
Перший звуковий фільм Кавалерідзе, сценарій якого йому довелося переробляти 17 разів під тиском партійного керівництва. Чудово зняту історико-революційну драму з унікальною символічною мовою, побудовану за принципом асоціативного монтажу, спочатку захоплено прийняли й назвали «потрібною» народові, але вже невдовзі розкритикували за «формалізм і натуралізм».

В фільмі цікаво потрактовано роль українських національних героїв періоду Коліївщини: козак Семен Неживий повертається в рідне село – злиденне й зруйноване. Не в силах миритися з панським визиском, він підбурює бідняків на повстання, яке представники козацької старшини Максим Залізняк та Іван Гонта використовують у власних цілях, зраджуючи народні ідеали.


У ролях::
Олександр Сердюк, Данило Антонович, Ганна Борисоглібська, Євдокія Доля, Василь Красенко, Мар’ян Крушельницький, Іван Мар’яненко, Микола Надемський.

«Прометей»
Кіностудія / кінокомпанія: Українфільм 
Режисер: Іван Кавалерідзе 
Актори: Іван Мар'яненко, Гнат Юра, Наталія Ужвій, Іван Штраух, Шота Носадзе, Поліна Нятко, Іван Твердохліб, Данило Антонович, Валентина Чистякова, Олександр Сердюк, Володимир Єршов, Микола Надемський, Катерина Осмяловська, Володимир Лісовський, Данило Введенський 
Кріпосного хлопця Івася пан здає на Кавказ у солдати, а його наречену відправляє в публічний будинок. Під впливом революціонера Гаврилова, розжалуваного в солдати, герой стає свідомим борцем і, повернувшись у рідне село, піднімає селянське повстання. ... 

Фільм був заборонений до показу за особистою вказівкою Сталіна.
«Назар Стодоля»: три доби, три фільми
Єдиний завершений драматичний Шевченків твір на великий екран вийшов двічі – 1937-го (Георгія Тасіна) і 1954-го (Віктора Івченка). Перша стрічка увійшла в історію як зразок вільного поводження з класикою, «вульгарно-соціологічного» підходу. Режисер означив її як перетворення з побутової мелодрами на історичну, соціальну драму завдяки введенню нового основного конфлікту – боротьби кріпаків і козаків зі старшиною і панством. У той час «переписування» класики для посилення соціальних мотивів вважалось цілком прийнятним. Один із критиків писав: «Кулик (автор сценарію – А. П.) розвинув і поглибив самі образи п’єси.., все ним додане виходило з самої суті п’єси» (5). Увагу до стрічки привертала й участь видатних акторів – Амвросія Бучми в ролі Хоми Кичатого і Наталі Ужвій у ролі Стехи.
«Назар Стодоля» Віктора Івченка створювався в добу сумнозвісного «малокартиння», коли фіксували на плівку «фільми-вистави». Фільм – на основі ним же поставленого спектаклю у Львівському театрі ім. М. Заньковецької (6). Івченко уважний до «букви» твору, але, як і Тасін, втратив його «дух», хоч і з іншої причини. У фільмі-виставі глядач мусить сприймати кінообраз у рамках театральної естетики, вибудуваної на діалогах, що уповільнює дію; крім того, кіно не любить явно «літературного» діалогу (звісно, якщо він не є авторським прийомом). Відповідною є й акторська гра. В попередній екранізації вона мала дещо інший характер: з одного боку, відчувається театральна традиція – тим більше, що провідні ролі грали вихідці з театру Бучма, Ужвій, Сердюк, Пішванов, з іншого, в 1930-тих у звуковому кіно ще зберігалася естетика «великого німого», зокрема виразні акторська міміка й жестикуляція (що різнилися від театральних меншою «гучністю», грою на півтонах – словом, були розраховані на «крупний план»). «Назар Стодоля» Івченка пов’язаний уже не так з кінематографічним минулим, як з театральною сучасністю.
Досягненням фільму є його колір. Хоча він подекуди занадто «кричить», але помітні й моменти колірної драматургії, передусім в одязі персонажів. Біле Назарове вбрання, на знак його душевної чистоти, щирості; в епізоді втечі героїв «зіткнуться» світлі кольори свиток закоханих і темні – переслідувачів. Відтінками значень грає червоний: палкий і войовничий у Гната, «плотський», хтивий – у Стехи; червоний Назарового плаща, на якому сидітимуть закохані, вносить ноту тепла, кохання до «снігової» гами пейзажу. Ніжний зелений колір (асоціація з природою, життям) має весільна хустка. Через колір передано емоційну гаму твору.
«Назар Стодоля» Тетяни Магар – це телепостановка 1989 року. Тут пішли «етнографічним» шляхом: знято стрічку в музейній хатині, де обстановка має показати, «як насправді жили наші прадіди». Намір шляхетний, проте втілити його не вдалося. По-перше, інтер’єр виглядає надто по-музейному; особливо ріже око «світло від пічки», явно електричного походження. По-друге, ми бачимо «справжню сільську хату», а не світлицю сотника, «пишно вбрану килимами й оксамитом». Непереконлива і страшна «стара корчма», представлена у кадрі стінами з явно нестарих дощок. На щастя, у фільмі сильна акторська гра – персонажі є особистостями з усією неоднозначністю людської натури. Негативних персонажів – Стеху й Хому (Наталя Сумська й Анатолій Хостікоєв) – зіграно на півтонах. Стеха закохана в сотника, тож допомагає йому не лише з користі. Так само і Хома Кичатий. З того, як він торкається Стехи, дивиться на дочку, видно: окрім честолюбства і холодного розрахунку, йому доступне і почуття любові. Особливо важливою в цій екранізації стає невербальна складова твору, а саме – поведінка персонажів, фізичний їхній контакт. У значно розкутішому (в хорошому сенсі) сучасному фільмі вже те, як Хома обіймає Стеху, як сидять, притулившись одне до одного, Назар і Галя, створює необхідний інтимний простір. Помітна, особливо порівняно з іншими «Галями», гра Юлії Гайдабури: її героїня задумлива, мрійлива; у монолозі про любов до Назара Галя справді рефлексує над своїми почуттями. Щоправда, на тлі цих по-новому прочитаних образів, особливо харизматичного Кичатого, програють Назар і Гнат; останній ще якось міг проявити себе в колоритній сцені вечорниць, Назар же лишився в тіні; обоє програють своїм екранним попередникам. У сцені сватання замість традиційного любовно відтвореного обряду ми бачимо реакцію на нього Галі, Стехи, Хоми. У попередніх екранізаціях виконавиці ролі Галі не змогли б так зіграти радісно-схвильоване очікування; а сотник і ключниця, навіть у виконанні Ужвій і Бучми, були надто одновимірними – особистісне ставлення до сватання мало що додало б до їх характеристики. Складніший образ Стехи–Сумської: змушена пособляти справі, вона похмуро споглядає за сватанням – одуренням дівчини, та швидко суто по-жіночому розчулюється картиною весілля. Дещо задумливий Кичатий–Хостікоєв ніби збоку спостерігає за обрядом, подекуди майже іронізує над ним; і він же, говорячи дочці про відсутнього нареченого, виявляє ознаки почуття провини. В екранізації В. Івченка реакцію на обряд – радість за наречену, мрії чи спогади про власне щастя – бачимо на обличчях «публіки» – наймитів і селян. Головні персонажі ж є радше учасниками театралізованої вистави: Кичатий грає тут роль батька, Галя, навіть прислухаючись до дійства «за лаштунками», себто за дверима, видається передусім слухняною виконавицею ритуальних дій.


Національна кіностудія художніх фільмів ім. О.Довженка 1954
Режисер: Григорій Чухрай
Актори: Доміан Козачковський, Таїсія Литвиненко, Микола Зимовець, Василь Яременко, Нонна Капержинська, Сергій Сибель

Сюжет:
По однойменній драмі Тараса Шевченка. Чистота, щирість любові Галі й Назара розкривається в таємничо-казковій атмосфері різдвяної ночі.


«Лілея»


Перший україномовний фільм-балет 1958 року випуску; його відзнято за балетною постановкою, що її був написав Костянтин Данькевич за мотивами «Кобзаря» Тараса Шевченка на лібрето Всеволода Чаговця 1940 року; уперше її поставлено в Києві.
Отже, кожна з екранізацій відобразила специфіку свого часу. Ті з них, що йшли за текстом Шевченка, не могли не підпасти під вплив театральної естетики. Ще сильніше ця стилістична «гібридність» проявить себе у таких жанрах, як фільм-балет і фільм-опера.
Посилання на презентацію 

Немає коментарів:

Дописати коментар